ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО

 

Тарас Григорович Шевченко — великий український поет, художник і мислитель революційно-демократичного напряму. Т. Г. Шевченко народився 9.ІІІ (25.ІІ с. ст.) 1814 в се­лі Моринцях на Черкащині. Батьки його — Г. І. Шевченко та К. Я. Шевченко — були крі­паками поміщика В. В. Енгельгардта.

Перші вісім років після одру­ження вони жили в с. Кирилівці. Значний вплив на Тараса мав його дід І. А. Шевченко — свідок, а може й учасник гай­дамацького руху. Тарасів бать­ко умів сам читати і сина віддав до школи «у науку» до дяка П.Рубана. В 1823 померла мати, і батько одружився вдруге. В 1825 помер і батько. Залишив­шись сиротою, малий Тарас деякий час наймитував, був школярем-попихачем у дяка П. Богорського. Рано виявив­ся у хлопця хист до малюван­ня. Коли Тарасові минуло чо­тирнадцять років, його зробили козачком П. Енгельгардта. У списку дворових кріпаків, яких виряджали з паном до м. Вільна, біля прізвища Шев­ченка зазначено, що він придат­ний на хатнього живописця. Во­сени 1829 Тарас у валці П. Ен­гельгардта вирушив з Вільшани до Вільна. Тут він учився ма­лярства в якогось досвідченого майстра, можливо Й. Рустемаса.

В листопаді 1830 почалося польське национально-визвольне повстан­ня, і Енгельгардт виїхав до Пе­тербурга. Шевченко з панською челяддю затримався у Вільні і був очевидцем революційних по­дій, міг читати прокламації революційних гуртків, що їх писали польською та російською мовами. Очевидно, на початку березня 1831 Шевченко прибув до Петер­бурга. Тут 1832 пан «закон­трактував» його майстрові жи­вопису В. Ширяеву, в якого юнак пройшов тяжку школу професійного вдосконалення. В 1836 Шевченко познайомився з учнем Академії мистецтв у Петербурзі І. Сошенком. Пізніше відбулося знайомство художника-кріпака з Є. Гре­бінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуков­ським, К. Брюлловим. Ці ви­датні письменники й митці здійснили план викупу Шев­ченка з кріпацтва. Потрібні для викупу 2500 крб. було здо­буто в лотереї, в якій розіграно портрет В. Жуковського, що його намалював К. Брюллов.

22. IV.1838 підписано відпуск­ну, а 25.IV її вручено Шевчен­кові. До того він неофіційно відвідував навчальні класи Товариства заохочування художників. Ще в кінці 1835 комі­тет Товариства заохочування художників, розглянувши ма­люнки Шевченка, схвалив їх. 21.V. 1838 Шевченка прийняли до Академії мистецтв як сто­роннього учня в майстерню К. Брюллова. В січні 1839 Шевченка зарахували пансіонером (стипендіатом) Товариства заохочування художни­ків. На річних іспитах в Ака­демії мистецтв того самого року за малюнок з натури Шевченка відзначено срібною медаллю 2-го ступеня. В 1840 за першу картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» його вдруге відзначено срібною медаллю 2-го сту­пеня.

Шевченко під час навчання в Ширяева слухав читання вір­шів В. Жуковського й О. Пу­шкіна. В бібліотеці Є. Гребінки він ознайомився зі збірками українського фольклору, творами І. Ко­тляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського, поетів-романтиків, а також багатьох російських і західноєвропейських письменників. Вірші Шевченко почав писати ще до звільнення з кріпацтва. З численних ран­ніх творів відомі лише балада «Причинна», поезії «Нудно ме­ні, тяжко – що маю робити», «Думка» («Тяжко-важко в сві­ті жити»). П'ять творів (зокре­ма «Причинну») Шевченко пі­зніше передав Є. Гребінці для вміщення в альманасі «Ластівка», а вісім інших об'єднав у збірці «Кобзар», що побачила світ навесні 1840. Невеличка збірочка стала епохальним яви­щем в історії духовного життя українського народу. Як писав пізніше І. Франко, ця книжка «відразу відкрила немов новий світ пое­зії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла не­відомою досі в українськім письменстві ясністю, просто­тою і поетичною грацією ви­слову» (Франко І. Нарис історії українсько-руської літе­ратури до 1890 р. Львів, 1910, с. 107).

В 1841 окремим виданням вийшла поема «Гай­дамаки». У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка». Він ілюстрував різ­ні видання. Визначним тво­ром цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина». Деякі поезії Шевченко надіслав до Харкова в альманах «Молодик». Захоплюючись театром, він пробував у ці роки свої сили і в драматургії. В 1842 з'явився уривок з написаної російською мовою трагедії «Никита Гайдай». У 1843 завершив драму «Назар Стодоля» (російською мовою). В 1844 її перекладено українською мовою для вистави, яку здійснював ама­торський гурток студентів Медико-хірургічноі академії.

Уже в цей період виявилася геніальна обдарованість Шев­ченка, визначилася провідна риса його поетичної творчості — глибока народність. Усе життя поет був відданий своєму народові. «Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу...»,— пи­сав він. Тому так просто й безпосередньо відтворював по­ет думи, почуття, прагнення трудящих мас. Шевченко своєю творчістю завершив процес під­несення української народної мови до ступеня національної літера­турної, підніс українську мову до рівня розвинутих літературних мов світу. Він виступав у традиційних для української поезії жанрах: ба­лади, послання, ліричної пісні, думки, медитації, ліро-епічної поеми. В ранній поезії широко використовував літературну й народно-по­етичну образність, поетику, рит­міку. В Шев­ченка невпинно наростав про­тест проти соціального й національного гноблення українського народу, в його творах усе чіткіше лунали заклики до єднання слов'янсь­ких народів. Шевченкові твори раннього періоду пере­важно романтичні, проте в них виразно виявилися реалістичні тенденції. На підставі ана­лізу літературної і мистецької спадщи­ни, листування поета, спогадів про нього сучасників та інших джерел можна зробити висно­вок про поступове формуван­ня вже з початку літературної твор­чості революційно-демократич­ного світогляду поета. Він формувався під впливом тогочасної дійсності, революційно-визвольного руху, передової літератури передусім російської, оточення. Царська цензу­ра викреслювала в його тво­рах чимало рядків, чинила пе­решкоди в друкуванні віршів поета. Ніхто з критиків «Кобзаря» не міг заперечити великого таланту Шевченка. Однак реакційна кри­тика, ігноруючи саме існування української мови, неспроможна була об'єктивно оцінити й «Кобзар». Але найпередовіший на той час журнал «Отечественные запис­ки», де провідна роль у кри­тиці належала В. Бєлінсько­му, дав позитивну оцінку першій збірці поета.

У листах початку 40-х років Шевчен­ко не раз писав, що мріє побу­вати на Україні. В 1843 його бажання здійснилося: поет ви­їхав з Петербурга і на кінець травня був уже на Україні. Під час пе­ребування в Києві він позна­йомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та ін., виконав чимало малюнків.

Улітку поет відвідав місця колишньої Запорізької Січі, а у вересні він прибув до Кирилівки, де після чотирнадця­ти літ розлуки побачився з братами й сестрами. На Ук­раїні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів «Живописная Ук­райна». В Яготині поет побував у маєтку Рєпніних. М. Рєпнін-Волконський був рідним братом засланого декабриста С. Волконського і підтримував з ним зв'язки. Шевченко й раніше, в Петербурзі, знав про декабристів, а в Яготи­ні дістав значно ширше й глибше уявлення про ідеї та діяльність тих, кого пізніше в «Щоденнику» назвав: «Первые русские благовестители сво­боды». В Яготині Шевченко написав поему «Три­зна» російською мовою. Виїжджаючи в сусідні села, він бачився з О. Капністом, Я. де Бальменом та іншими. Я. де Бальмен і художник М. Башилов пере­писали латинським алфавітом ранні твори поета й ілюстрували їх. В кінці січня 1844 поет знов приїхав до Ки­єва. 19.ІІ він був уже в Москві. Тут зустрівся з М. С. Щепкіним, О. Бодянським та іншими представниками прогресивної інте­лігенції. В кінці лютого Шев­ченко приїхав до Петербурга. І тут, й на Україні він збли­зився з багатьма опозиційно настроєними людьми, зокрема з майбутніми петрашевцями.

Перебуваючи на Україні, поет бачив тяжкий соціальний і національний гніт, якого зазнавали трудящі маси, нелюдські умови життя кріпаків. Це зумовило появу нових тем у поетичній твор­чості Шевченка. І. Франко на­звав його поезію цього періоду політичною. В ній яскраво виявилися гнівний, викриваль­ний пафос, нищівна сатира. Поет глибше осмислив історію свого народу, виробив революційно-демократичну її кон­цепцію.

На друкування політичної поезії в умовах царської цензури годі було сподіватися. І Шевченко переписав нові твори в альбом, який він назвав «Три літа” (1843—45). Однією з вершин по­літичної поезії Шевченка цього періоду є сатирична поема «Сон» («У всякого своя доля»). Свою єдність з передовим мисте­цтвом Росії Шевченко засвід­чив у творах, присвячених М. С. Щепкіну («Заворожи мені, волхве») і М. Гоголю («Го­голю»).

22.III 1845 Рада Академії мис­тецтв ухвалила надати Шевчен­кові звання некласного худож­ника Того ж дня він звернувся до правління Академії з про­ханням видати йому «білет» для поїздки на Україну. 25.III він одержав такий «білет» і не­забаром виїхав. Прибувши до Києва, поет зустрівся з М. Мак­симовичем і, можливо, за його допомогою одержав від Тим­часової комісії для розгляду давніх актів неофіційне до­ручення змальовувати історичні пам'ятки. 27.IX Шевченко був у Кирилівці. Восени 1845 за завданням Археографічної ко­місії він поїхав змальовувати історичні й археологічні пам'ятки Пол­тавщини. В Миргороді поет на­писав містерію «Великий льох», спрямовану проти царизму, про­ти пануючих верств трьох на­цій — української, польської і російської. Наприкінці жовтня Шевченко приїхав у Переяслав до А. Козачковського й жив у нього (з перервами) до початку 1846. Тут написав вірш-посвяту «Шафарикові» до поеми «Єретик», в якому виклав широку ре­волюційну концепцію слов'ян­ського єднання, поеми «Най­мичка» і «Кавказ». У поемі «Кавказ» Шевченко показав спільність долі всіх пригнобле­них царизмом народів, висло­вив ідею їхньої єдності у виз­вольній боротьбі. Наприкінці листопада поет їздив до Києва. Незабаром його офіційно за­твердили співробітником Ар­хеографічної комісії. В кінці грудня тяжко хворий поет приїхав до Переяслава. Тут він написав «Заповіт», в якому в образній формі висло­вив ідею селянської народної революції. В січні — лютому 1846 Шевчен­ко їздив на Чернігівщину. На­весні 1846 поет деякий час жив у Києві. Він познайомився з членами Кирило-Мефодіївського товариства М. Косто­маровим, М. Гулаком, І. Посядою, О. Марковичем, Д. Пильчиковим, О. Тулубом, зустрів­ся з В. Білозерським. Революційні погляди поета мали великий вплив на програмні документи цього таємного антикріпосниць­кого товариства й на світогляд ба­гатьох його учасників. У ве­ресні Шевченко виїхав на По­ділля й Волинь збирати пе­рекази та пісні й описувати історичні пам'ятки. У кінці жовт­ня повернувся до Києва. Він подав прохання призначити його на посаду вчителя малю­вання в Київ, університеті. В січні 1847 побував у Борзні, Оленівці та інших. В березні жив у Седневі в А. Лизогуба. Перебування на Україні мало велике значення для дальшого формування революційно-демокра­тичних поглядів Шевченка, його художнього методу критичного реа­лізму.

Шевченко нещадно викривав антинародну суть царизму, фе­одально  -кріпосницького ладу, тав­рував «вітчизняних» гнобите­лів, українське панство, ви­бираючи для цього найгострішу зброю — гнівну, нищівну сатиру. Закінчивши Академію мистецтв, Шевченко став визначним ху­дожником у різних жанрах. Особливе значення для розвит­ку українського мистецтва мав альбом «Живописная Украина». Наприкінці березня 1847 почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Шев­ченка заарештували 5.IV на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. В нього відібрали збірку «Три літа», альбоми, листи. Наступ­ного дня поета відправили де Петербурга. Привезли його сюди 17.IV.1847 й ув'язнили в ка­зематі «Третього відділу». Тут він створив цикл поезій «В казематі». На допитах з усіх притягнених до слідства чле­нів товариства наймужніше тримався поет. Жандарми так і не змогли довести його участь в Кирило-Мефодіївському товаристві. Головним документом для обви­нувачення поета був альбом «Три літа». Покарали Шевченка тяжче, ніж інших: заслали ря­довим до Окремого Оренбур­зького корпусу. Микола І, затверджуючи присуд, напи­сав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малю­вати». 8.VI.1847 Шевченка доставили в Оренбург, а неза­баром відправили в Орську фортецю. Почалася солдатська муштра. З перших днів Шев­ченко порушив царський наказ. Переписав у захалявну книжеч­ку казематний цикл і записував туди нові вірші. Революційна незламність поета виявилася в рядках: «караюсь, мучуся..., але не каюсь». Він відновив листування з друзями й зна­йомими, зблизився з багатьма польськими політичними засланцями: О. Фішером, І. Завадським, С. Крулікевичем, Т. Вернером та іншими.

В 1848 Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. З великим співчуттям ставився він до міс­цевого казахського населення, з лю­бов'ю малював казахських трудівників. Восени 1849 експеди­ція повернулася до Оренбурга, і Шевченка залишили тут опра­цьовувати її матеріали. Тоді ж поет заприятелював з по­літичним засланцем поляком Б. Залеським. 23. IV.1850 за доно­сом офіцера М. Ісаєва про по­рушення царського наказу Шев­ченка заарештували. Попере­джений друзями, поет встиг передати їм захалявні книжеч­ки й знищити деякі листи. Але під час обшуку в нього знайдено лист С. Левицького про сим­патії молоді на Україні й по всій Росії до Шевченка. По­ета відправили до Орська й там допитували. Згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Знову почалася жорстока муштра, за поетом встановили посилений нагляд. Але й тут він зустрів гуманних людей, які допома­гали йому. Влітку 1851 Шев­ченка як художника включили до складу Каратауської екс­педиції, він здобув деяку мож­ливість малювати. У Новопетровському укріпленні Шевченко читав періодичні видання, зу­стрічався з ученими й мандрів­никами, які відвідували укріп­лення (К. Бер, М. Данилевський), листувався із знайомими. Поет болісно переживав розлу­ку з батьківщиною. В поезіях періоду заслання яскраво вия­вилися його патріотичні по­чуття. Високої майстерності досяг поет у жанрі лірики. Тут найповніше виражено думи й прагнення народу. Висловлю­ючи палку любов до Укра­їни, поет щиро співчував усім пригнобленим народам. На за­сланні Шевченко працював над повістями російською мовою, виконав чимало малярських творів. Пі­сля смерті Миколи І на Шев­ченка не була поширена амніс­тія політичним в'язням і засланцям. Тільки 1857, завдяки клопо­танню друзів, поета звільни­ли з заслання. Чекаючи дозволу на звільнен­ня, Шевченко почав вести «Що­денник» — важливий документ, який характеризує суспільно-політичні, філософські й літературно-естетичні погляди поета.

2.УІІІ.1857 Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від комен­данта І. Ускова їхати до Пе­тербурга, не заїжджаючи до Уральська й Оренбурга. 22. VIII на пароплаві «Князь Пожар­ский» він вирушив з Астрахані до Нижнього Новгорода. Доро­гою читав нелегальну літературу, зокрема видання О. Герцена, малював краєвиди й портрети. Прибувши до Нижнього Нов­города, довідався, що йому за­боронено в'їзд до обох столиць. Поетові загрожувало повер­нення до Оренбурга.

Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, і поет усю зиму прожив у Нижньому Нов­городі. Тут, крім літературних новинок, він читав і нелегальну літературу Щоб побачитися з поетом, на гастролі до Нижнього Новго­рода приїхав М. С. Щепкін. Зима 1857—58 була для Шев­ченка дуже плідною: за цей час він створив багато пор­третів, малюнків. Він редагував і переписував у «Більшу книж­ку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», трип­тих «Доля», «Муза», «Слава». Одержавши дозвіл на проживан­ня в столиці, 8.III.1858 поет за­лишив Нижній Новгород і че­рез два дні прибув до Москви. Тут він зустрічався з друзя­ми, познайомився з багатьма діячами науки і культури. В «Щоденнику» 26.ІІІ.І858 за­писав: «В Москве более всего радовало меня то, что я встре­тил в просвещенных москвичах самое теплое радушие лично ко мне и непритворное сочуствие к моей поэзии».

27.ІІІ Шевченко прибув до Пе­тербурга. Він опинився в цент­рі уваги прогресивної громадськості міста. Познайомився і зблизив­ся з М. Чернишевським, з ко­лом «Современника» й « Искры». Дуже близькі контакти були в нього з польськими революційними де­мократами 3. Сераковським, Я. Станевичем, Й. Огризком, П. Круневичем. Жив поет спо­чатку в М. Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу при­діляв гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. Своєю творчістю Шевченко відгуку­вався на найактуальніші про­блеми сучасності. Він готував поетичні твори до друку, хоча заборону друкувати їх ще не було знято. Переклади деяких його поезій російською мовою почали з'являтися в пре­сі 1856. В грудні 1858 Шевчен­ко звернувся до петербурзького. цен­зурного комітету з прохан­ням дозволити йому нове ви­дання творів. На початку 1859 в Лейпцігу вийшла збірка «Но­вые стихотворения Пушкина и Шевченки». Збірка відіграла помітну роль у нелегальному поширенні творів Шевченка. В ній символічно поєдналися два геніальні діячі братніх російської і української літера­тур — Пушкін і Шевченко.

Український поет був знайомий з широким колом петербурзької прогресивної інтелігенції. Теп­ла дружба зав'язалася в нього з відомим актором-негром Айрою Олдріджем, який гастролював у Петербурзі. В трав­ні 1859 Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Шевченко кіль­ка днів жив у Кирилівці, ба­чився з рідними. В цей період він написав чимало поезій, в його альбомах з'явилися нові малюнки. Поет мав намір ку­пити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися на Україні, 15.VII поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинуватив­ши в блюзнірстві. В умовах революційної ситуації царська ад­міністрація вирішила не при­вертати уваги до цієї справи. Шевченка звільнили, але на­казали негайно виїхати до Пе­тербурга. Поет прибув до Пе­тербурга 7.IX.1859. Проте він мав намір оселитися на Україні. На початку 1860 вийшов друком «Кобзар». В березні в журналах з'явилися перші рецензії, в яких дано високу оцінку збірці, зокрема в рецензії М. Добролюбова. Двома накладами вийшов альманах «Хата» з дев'ятьма новими поезіями Шевченка. об'єднаними під редакційною назвою «Кобзарський гостинець».

У журналі «Народное чтение» як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета. Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслан­ня, поетичні сили Шевченка були невичерпні — останній пе­ріод його творчості є найвищим етапом в його еволюції. Використовуючи алегоричну форму біблійно-євангельських творів, Шевченко підносив найпекучіші проблеми того часу. В умовах революційної ситуації 1859—61 викриття крі­посництва й царизму в його поезії ставало все різкішим, виповнювалося гнівним па­фосом. У ряді творів поет втілив мрію народу про вільне, щасливе життя [«Сон», («На панщині пшеницю жала»), «Ісаія. Глава 35», «Сестрі»]. Шевченко розумів, що волю селяни одержать не з царської ласки, не внаслідок реформи, а здобудуть її в революційній боротьбі. Він створив галерею образів «споборників святої во­лі» — борців проти гніту й на­сильства. До табору кріпосни­ків, які підтримували само­державний лад, Шевченко від­носив і українських «панів лукавих». Поет різко виступав проти офі­ційної православної церкви, од­нієї з підвалин царизму. З глибокою повагою ставився Шевченко до передо­вої російської культури, літератури й мис­тецтва. Йому була близька й рідна російська мова — мова народу, який так ба­гато дав йому в житті. Російською мовою він написав деякі поетичні твори, п'єси, повісті, статті, листи, «Щоденник». Головні ідейно-естетичні принципи літературної творчості — високу ідейність, гуманізм, глибоку народність, критичний реалізм — Шевчен­ко втілював і в своїй мистець­кій діяльності. Найпередовіші для того часу в Росії, сміливі революційно-демократичні ідеї, ви­ражені в поезії, надихали мит­ця й реалізувалися в його мистецьких творах. Основним і визначальним для Шевченка завжди залишалося життя, дій­сність. Прагнення до життєвої правди, до зображення су­часної йому дійсності, до де­мократизації тематики єднали його з такими російськими художника­ми, як О. Агін, П. Федотов та інші. 2.IX.1860 Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шев­ченкові звання академіка гра­вірування. У портретах, кар­тинах, акварелях і малюнках в альбомах він правдиво відтворив істотні сторони дійсності, народного побуту.

В 1859 на Україні почали ді­яти недільні школи. Для них Шевченко видав підручник, назвавши його «Букварь юж­норусский» (1861). Поет дбав про поширення освіти серед народу. В цьому виявилася ще одна сторона діяльності революціонера-просвітителя.

На початку 1861 поет почував себе дедалі гірше, скаржився в ли­стах на стан здоров'я. 13.І він одержав від В. Білозерського два примірники першого номера журналу «Основа», де на перших десяти сторінках вмі­щено його поезії під назвою «Кобзар». У рецензії «Совре­менника» на цей номер журналу (автором її був М. Чернишевський) підкреслено першо­рядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші — «Чи не покинуть нам, небого» — поет висловив впев­неність, що його творчість не потоне в річці забуття. Помер Шевченко 10.III (26.ІІ с. ст.) о 5 годині 30 хвилин ранку. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською і польською мо­вами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка відразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. 26. IV домовину з тілом поета поїз­дом повезли до Москви. На Ук­раїну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6.V увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав «Кременчуг». 8.V пароплав прибув до Канева, й тут на Чернечій (тепер Тарасова) горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу. Вона стала свя­щенним місцем для українського й ін­ших народів світу.

Деякі неопубліковані за життя твори Шевченка надрукували в журналі «Основа» (1861—62), а безцензурні — здебільшого за кордоном. У Росії до революції 1905—07 безцензурні твори Шевченка поширювалися пе­реважно в списках. Тіль­ки 1907 В. Доманицькому по­щастило здійснити повніше ви­дання «Кобзаря», куди ввій­шли й твори, які раніше по­ширювалися нелегально.

Твори Шевченка перекладено більш як ста мо­вами, його традиції мали благотворний вплив на розвиток української літератури, літератур багатьох країн світу. За найкращі твори літератури й мистецтва встановлено щорічні Державні премії імені Т. Г. Шевченка в галузі літера­тури, мистецтва і архітектури. Їм’ям Шевченка названо тисячі населених пунктів, вулиць, майданів, районів, підприємств, культурно-освітніх і навчальних закладів, пароплавів. Поетові споруджено величні монументи в Києві, Харкові, Запоріж­жі, Каневі, Москві, Санкт-Петербурзі, Ашхабаді та багатьох інших населених пунктах, а також за кордоном—поблизу м.Палермо в Канаді, у Вінніпе­гу, Шалет-сюр-Луені, Нью-Йорку Спадщину поета популяри­зують музеї Шевченка. Його життя і творчість знайшли ві­дображення в численних творах письменників і художників. Ім'я Шевченка відоме в усьому світі, його безсмертні твори високо цінує все прогресивне людство.

Є. П. Кирилюк.