Шевченкознавство Київського
національного університету, перейшовши значний і тривалий шлях, заявляє
посутній науковий потенціал, здатний представити життя українського народу в
його історичному, суспільному і культурологічному цензах.Значним чином
відтворюючи специфіку розвитку і надбання всієї галузі науки, шевченкознавство
в КНУ стає адекватним відображенням стану розвитку цієї галузі науки в Україні.
Синтетичність літературно-критичної думки та її превалювання над мовознавчою,
розвиток історико-літературного шевченкознавства і, зокрема, робота в галузі
наукового шевченкознавства М.Драгоманова, В.Перетца (кінець ХІХ ст. – 20-ті рр.
ХХ ст.) та його учнів, згодом – П.Филиповича – стали важливими віхами, що мали
розбудовче значення для шевченкознавства в КНУ. Виразний тиск ідеологем, а
звідси – відступ з позицій філософського, психологічного, порівняльного
шевченкознавства – такий тяжкий тягар
на дослідженні творчості Шевечнка зоставили по собі 30-ті рр. ХХ ст.
Соціологічне кліше та схеми у
дослідженнях науковців, що звертаються до галузі шевченкознавства, – результат
співвіднесення вивчення творчості поета з історичними реаліями у 50-60 рр.
ХХст. Долаючи тернистий шлях у подоланні соціологічної заангажованості,
шевченкознавці КНУ, як і всієї України, навіть за найменш сприятливих для цієї
галузі науки суспільних та історичних обставин, здійснюють значні наукові спостереження,
збагачуючи цю галузь науки посутнім поступальним потенціалом.
Перевага шевченкознавства КНУ 70-80 рр. – у появі
особливої уваги до студій порівняльного характеру, що стають можливими на базі
дослідження певних мов і літератур, у розробці нових, значних і важливих, для
розбудови не лише шевченкознавства, але й історії літератури – масивів
матеріалу, що сприяє розбудові не лише української, а й світової
культурологічної царини. У 1981–2003 рр.
шевченкознавство в КНУ звідує значних якісних змін: поглиблюється ареал пошуку
науковців, залучається до шевченкознавчого пошуку новітня акустична техніка,
відбувається поповнення в термінологічному оснащенні шевченкознавчих студій;
натомість вони позбуваються соціологічної заангажованості, класової
заклішованості, що визволяє в них тим більший науковий потенціал, породжує
появу нових тем, нових ракурсів і нових прийомів ув оцінці творчості Шевченка.
Належить враховувати той факт, що
низка досліджень, зокрема, тих, котрі потребували достатньо широкої
філологічної підготовки науковців-дослідників, які володіють належною фаховою
базою для проведення досліджень порівняльного плану, стає можливою лише в
Київському національному університеті, де планомірно провадиться така робота і
де фахово плекаються такі кадри. Прикметно, що КНУ забезпечує не лише актуальні
вимоги суто наукового шевченкознавчого пошуку, але й, що особливо важливо,
навчальний аспект шевченкознавчих досліджень. Одними з перших шевченкознавці
КНУ, після здобуття Україною державної суверенності, застосовують нову
методологію шевченкознавчих досліджень, заявляючи нову ментальність науковців-шевченкознавців.
Здійснюється перегляд оцінки стильового феномена поетичної та прозової спадщини
Шевченка, переосмислюється характеристика жанрових і сюжетно-композиційних
моделей творчості митця, розширюється понятійна сфера в мовознавчій оцінці
поетової творчості, оснащується філософський аспект дослідження,
психолого-педагогічні спостереження, тема "Шевченко й історія". Шевченкознавство
в КНУ, як бачимо, володіє значним науковим досвідом, забезпеченим багаторічними
науковими і навчальними традиціями університету, воно, що особливо значимо,
володіє науковим потенціалом, оскільки за вивчення творчості Шевченка беруться
молоді перспективні науковці, що виростають із студентів і аспірантів
університету в знаних учених, – у тім числі, учених-шевченкознавців. Водночас,
ця яскрава спадкоємність поколінь шевченкознавців КНУ – ще одне свідчення того,
що шлях до Шевченка – незглибимий, і його торуватимуть й наступні покоління
вчених Київського національного університету.