Добрó, у кого є госпóда,

А в тій господі є сестра

Чи мати добрая. Добра,

Добра такого таки зроду

У мене, правда, не було,

А так собі якось жилось.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І довелось колись мені

В чужій далекій стороні

Заплакать, що немає роду,

Нема пристанища, госпóди!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ми довго в морі пропадали,

Прийшли в Дар'ю, на якор стали.

З Ватаги письма принесли

І всі тихенько зачитали.

А ми з колегою лягли

Та щось такеє розмовляли.

Я думав, де б того добра,

Письмо чи матір, взять на світі.

— А в тебе єсть? — Жена і діти,

І дом, і мати, і сестра!

А письма нема...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .