Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка —

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко!

Огнем невидимим пекли

Замерзлі душі. Полюбили

Того пророка, скрізь ходили

За ним і сльози, знай, лили

Навчені люди. І лукаві!

Господнюю святую славу

Розтлили... І чужим богам

Пожерли жертву! Омерзились!

І мужа свята... горе вам!

На стогнах каменем побили.

І праведно Господь великий,

Мов на звірей тих лютих, диких,

Кайдани повелів кувать,

Глибокі тюрми покопать.

І, роде лютий і жестокий!

Вомісто кроткого пророка...

Царя вам повелів надать!