У тієї Катерини

Хата на помості,

Із славного Запорожжя

Наїхали гості.

Один Семен Босий,

Другий Іван Голий,

Третій славний вдовиченко

Іван Ярошенко.

“З'їздили ми Польщу

І всю Україну,

А не бачили такої,

Як се Катерина”.

Один каже: “Брате,

Якби я багатий,

То оддав би все золото

Оцій Катерині

За одну годину”.

Другий каже: “Друже,

Якби я був дужий,

То оддав би я всю силу

За одну годину

Оцій Катерині”.

Третій каже: “Діти,

Нема того в світі,

Чого б мені не зробити

Для цієї Катерини

За одну годину”.

Катерина задумалась

І третьому каже:

“Єсть у мене брат єдиний

У неволі вражій!

У Криму десь пропадає,

Хто його достане,

То той мені, запорожці,

Дружиною стане”.

Разом повставали,

Коней посідлали,

Поїхали визволяти

Катриного брата.

Один утопився

У Дніпровім гирлі,

Другого в Козлові

На кіл посадили.

Третій, [Іван] Ярошенко,

Славний вдовиченко,

З лютої неволі

Із Бакчисараю

Брата визволяє.

Заскрипіли рано двері

У великій хаті.

Вставай, вставай, Катерино,

Брата зострічати.

Катерина подивилась

Та й заголосила:

“Це не брат мій, це мій милий,

Я тебе дурила...”

“Одурила!..” — І Катрина

Додолу скотилась

Головонька... “Ходім, брате,

З поганої хати”.

Поїхали запорожці

Вітер доганяти.

Катерину чорнобриву

В полі поховали,

А славнії запорожці

В степу побратались.