ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ

Мій Боже милий, як-то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?

А ти, о Господи єдиний,

Скуєш лукавії уста,

Язик отой велеречивий,

Мовлявший: ми не суєта!

І возвеличимо надиво

І розум наш і наш язик...

Та й де той пан, що нам закаже

І думать так і говорить?

‑ Воскресну я! — той пан вам скаже, ‑

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих... Возвеличу

Малих отих рабов німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово. І пониче,

Неначе стоптана трава,

І думка ваша і слова —

Неначе срібло куте, бите

І семикрати перелите

Огнем в горнилі, словеса

Твої, о Господи, такії.

Розкинь же їх, твої святиє,

По всій землі. І чудесам

Твоїм увірують на світі

Твої малі убогі діти!