СЕСТРІ

Минаючи убогі села,

Понаддніпрянські невеселі,

Я думав, де ж я прихилюсь?

І де подінуся на світі?

І сниться сон мені: дивлюсь,

В садочку, квітами повита,

На пригорі собі стоїть,

Неначе дівчина, хатина.

Дніпро геть-геть собі розкинувсь!

Сіяє батько та горить!

Дивлюсь, у темному садочку,

Під вишнею у холодочку,

Моя єдиная сестра!

Многострадалиця святая!

Неначе в Раї спочиває

Та з-за широкого Дніпра

Мене, небога, виглядає.

І їй здається, виринає

З-за хвилі човен, допливá...

І в хвилі човен порина.

— Мій братику! Моя ти доле! —

І ми прокинулися. Ти...

На панщині, а я в неволі!..

Отак нам довелося йти

Ще змáлечку колючу ниву!

Молися, сестро! Будем живі,

То Бог поможе перейти.