Не нарікаю я на Бога,

Не нарікаю ні на кóго.

Я сам себе, дурний, дурю,

Та ще й співаючи. Орю

Свій переліг — убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть. І дурю!

Себе-таки, себе самóго,

А більше, бачиться, нікóго?

Орися ж ти, моя ниво,

Долом та горою!

Та засійся, чорна ниво,

Волею яснóю!

Орися ж ти, розвернися,

Полем розстелися!

Та посійся добрим житом,

Долею полийся!

Розвернися ж на всі боки,

Ниво-десятино!

Та посійся не словами,

А розумом, ниво!

Вийдуть люде жито жати...

Веселії жнива!..

Розвернися ж, розстелися ж,

Убогая ниво!!!

 

Чи не дурю себе я знову

Своїм химерним добрим словом?

Дурю! Бо лучше одурить

Себе-таки, себе самого,

Ніж з ворогом по правді жить

І всує нарікать на Бога!