Якось-то йдучи уночі

Понад Невою... та йдучи

Міркую сам-таки з собою:

– Якби то, – думаю, – якби

Не похилилися раби...

То не стояло б над Невою

Оцих осквернених палат!

Була б сестра! і був би брат!

А то... нема тепер нічого...

Ні Бога навіть, ні півбога.

Псарі з псарятами царять,

А ми, дотепні доїзжачі,

Хортів годуємо та плачем.

Отак-то я собі вночі,

Понад Невою ідучи,

Гарненько думав. І не бачу,

Що з того боку, мов із ями,

Очима лупа кошеня.

А то два ліхтаря горять

Коло апостольської брами.

Я схаменувся, осінивсь

Святим хрестом і тричі плюнув

Та й знову думать заходивсь

Про те ж таки, що й перше думав.