З передсвіта до вечора,
А з вечора до досвіта
Летить стрілá калéная,
Бряжчить шабля о шеломи,
Тріщать списи гартовані
В степу, в незнаємому полі,
Середи землі половецької.
Поорана, поритая;
Костьми земля засіяна,
А кровію
политая.
І журба-тýга на тім полі
Зійшла для руської землі.
Що гомонить
отам, зичить
Удосвіта? То
повертає
Той Ігор військо на
пригоду
Тому буй-туру
Всеволоду.
І бились день,
І другий
билися,
Та коло
полудня на третій
Поникли
Ігореві стязі.
Отак на березі Каяли
Брати різнились; бо
нестало
Крові-вина!..
Допировали
Хоробрі русичі той пир,
Сватів упоїли,
А самі простяглися
За землю руськую. Хилилась
І слалась, плачучи, трава,
Високі гнулись деревá...
Додолу гнулися, журились!